пʼятниця, 2 грудня 2011 р.

Загальне у питаннях сприйняття Бога людиною

(Зі скарбниці Учителя)
1. Явища досвіду, які постають перед нашим розумом, сприймаються ним як такі, що підпорядковуються певним законам і як зв’язані певним стосунком, головним з яких є причина.
Якщо вважати, що існують вічні, без початку, причини, які самі собою не мають причини і все ж породжують наслідки, то яким чином те, що породжує саме себе, може бути непородженим? Яким чином річ, яка схильна до змін, може бути вічною? (Причинність не властива дійсності, але є лише умовою пізнання).
2. “Усе, що є нічим напочатку і таким же наприкінці, неминуче не існує і в середині”.
Коли заглибитися у сприйняття Вед можна установити недійсний характер світу, вказуючи на:
  • подібність його зі станом сновидіння; 
  • його наявний, незалежний від сприйняття окремої людини, характер; 
  • незбагненність відношень, які його організовують; 
  • його непостійність у часі. 
Коли говорити про категорію Творця світу, то варто відповісти собі на запитання: “Яке бажання може мати Той, Хто Досягнув Усього? Можливо, створення - це вроджена природа Осяйного Єдиного? Можливо, створення світу - це вияв самої природи Бога?

3. У Ведах трапляються описи первинної дійсності і як такі, що не мають ніяких якостей, і як такі, що мають якості. Учитель примиряє їх, ввівши розрізнення між “вищим” пізнанням та “нижчим” пізнанням.

Що стосується описів Бога як невиявленого і як проявленого Учитель вказує: “З двох різних точок зору Бог може розглядатися одночасно і як обумовлений, і як необумовлений. З точки зору звільненої Душі він не обумовлений, з точки зору душі залежної Бог повинен бути, очевидно, причиною Всесвіту, наділений всевіданням, всемогутністю та іншими ознаками...”

Учитель надавав особливого значення Віданню - пізнанню верховного Духу - як головній меті зусиль людини. Він остерігався того, що церемонії культу ведуть до лицемірства, вказуючи, що формальне дотримання звичаїв саме по собі не є метою світогляду, а часто буває його смертельним ворогом. Однак він закликав людей (на рівні усвідомлення себе належними до яви) дотримуватися ведичних приписів звичаю не заради очікування благ у світі яви чи в майбутніх життях, а заради почуття обов’язку перед родом, і як, певним чином, допомогу в справі моральної підготовки до вивчення Вед, вважаючи, що звичаєве благочестя допомагає нам повертати наші уми до нашої душі та, тим самим, веде нас до осягнення вічної мети людства.

“Завдяки Богу як причині душа зв’язується і вивільняється: зв’язується, коли не знає сутності Бога, та вивільняється, коли її спізнає”.

Немає коментарів:

Дописати коментар