Можна! Й однозначно!
Ключі до відповіді:
1. У назві свята.2. У його святкуваннях.
неділю, 26 березня 2017 р.
Великдень. Чи можна відповісти на запитання: “Коли його святкували наші предки?”
вівторок, 21 березня 2017 р.
Тиждень
Що породило теперішній тиждень?
Мабуть ніхто не зможе заперечити, що тиждень – це проміжок часу між фазами Місяця, які легко розпізнати на нічному небі.
Перенесімося у дуже далеку давнину. В ту, коли люди жили ще “під небом”, і коли ще не було часу на записи на папері чи які інші позначки. Як тоді визначали день тижня? І хто саме визначав? Чи не Сонце, Місяць і Земля-Мати своєю взаємодією у просторі?
А потім пішли віддалення від Богів і, зокрема, від Боги-Природи... я би сказав, ненавмисна(?) прихована зневага до Неї, яка проявлялася не лише у ставленні до днів тижня. Оправданням, як причиною для цього, стала зручність підрахунку, яка призвела до того, що днем повневої чи молодикової неділі може бути взагалі будь-який день фаз місяця!..
А Мати Тижня і далі невтомно продовжує народжувати своїх синів. Тільки ніхто з нас, із-за кам’яних мурів своїх помешкань, уже більше навіть і не кидає погляду в Її бік!..
Слабкість описаного підходу:
- Тижні мають різну кількість діб (якщо проміжок між фазами місяця ділити за цілими добами).
- Порушується біоритм праці й відпочинку.
Сила описаного підходу:
- Тісніший зв’язок з Природою.
- Перебування у ритмічній взаємодії з впливами Місяця.
- Відтворення давнішого звичаю.
- Легкість визначення дня тижня на безлюдді (через погляд на нічне небо).
Моє:
Маю потребу в найтіснішому поєднанні (ведичне: येग йоґа = зв’язок) з Природою. З особливою чіткістю це усвідомлюю після виходу із розчинень у Єдності (ведичне: संयम сам’яма = розчинення у Єдності).
А ще... Згадував про Матір-Природу... Скажу словами Івана Франка, які він писав щодо Русі: “Мене ж болить Її відвічнеє страждання”... Чомусь згадуються і слова Тараса Шевченка щодо нашої німотної, сповненої безмежної любові до дітей своїх, Матері... Багато чого...
І це теж:
Мабуть ніхто не зможе заперечити, що тиждень – це проміжок часу між фазами Місяця, які легко розпізнати на нічному небі.
Перенесімося у дуже далеку давнину. В ту, коли люди жили ще “під небом”, і коли ще не було часу на записи на папері чи які інші позначки. Як тоді визначали день тижня? І хто саме визначав? Чи не Сонце, Місяць і Земля-Мати своєю взаємодією у просторі?
А потім пішли віддалення від Богів і, зокрема, від Боги-Природи... я би сказав, ненавмисна(?) прихована зневага до Неї, яка проявлялася не лише у ставленні до днів тижня. Оправданням, як причиною для цього, стала зручність підрахунку, яка призвела до того, що днем повневої чи молодикової неділі може бути взагалі будь-який день фаз місяця!..
А Мати Тижня і далі невтомно продовжує народжувати своїх синів. Тільки ніхто з нас, із-за кам’яних мурів своїх помешкань, уже більше навіть і не кидає погляду в Її бік!..
Слабкість описаного підходу:
- Тижні мають різну кількість діб (якщо проміжок між фазами місяця ділити за цілими добами).
- Порушується біоритм праці й відпочинку.
Сила описаного підходу:
- Тісніший зв’язок з Природою.
- Перебування у ритмічній взаємодії з впливами Місяця.
- Відтворення давнішого звичаю.
- Легкість визначення дня тижня на безлюдді (через погляд на нічне небо).
Моє:
Маю потребу в найтіснішому поєднанні (ведичне: येग йоґа = зв’язок) з Природою. З особливою чіткістю це усвідомлюю після виходу із розчинень у Єдності (ведичне: संयम сам’яма = розчинення у Єдності).
А ще... Згадував про Матір-Природу... Скажу словами Івана Франка, які він писав щодо Русі: “Мене ж болить Її відвічнеє страждання”... Чомусь згадуються і слова Тараса Шевченка щодо нашої німотної, сповненої безмежної любові до дітей своїх, Матері... Багато чого...
І це теж:
“Бо хто матір забуває,Впевнений, що залишуся в меншості. Людство давно вже почало свій відхід від природного...
Того Бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.
Чужі люди проганяють,
І немає злому
На всій землі безконечній
Веселого дому”...
Підписатися на:
Дописи (Atom)