середа, 25 травня 2011 р.

Про ім’янаречення

Якось чарівна дівчина їхала з мандрівним товаришем.
– Хочу, щоб відбувся обряд ім’янаречення, але не знаю, до кого піти, – казала вона. – Верховний Волхв Зелених буває дратівливим і надто зелений. Верховний Волхв Синіх іноді тяжко сумує і надто синій. Верховний Волхв Червоних буває заздрісним і надто вже червоний. Хотілося би бездоганності та природнього поєднання усіх барв.
– А ти не йди до людей,  відповів мандрівний товариш.  Люди завжди мають якісь вади, особливо, коли вони Верховні. Під час ім’янаречення підпадаєш під неусвідомлювану залежність від того, хто нарікав, і вона прописується в память. Нехай обряд ім’янаречення проведе Велика Ведмедиця з Нічного Неба чи Світанкове Сонце, чи Вічне Джерело, чи Священна Гора, чи всі разом. Ці, Вічні й Чисті, – ніколи не заздрили, не нервувалися, не сумували… І, будучи істинно Верховними, ніколи не нарекали себе такими…
Бо що таке ім’янаречення? Це створення відгуку на божественну Природу, яка в тобі. І найкращий голос для цього – Голос самої Природи! 
Важливо знайти таке довкілля, яке будитиме у тобі Бога чи потужно нагадуватиме про Його Присутність у момент наречення.
То ж не вдаваймося зайве до посередників та не підпадаймо під їхню "владу"!
Ми – діти Божі, вільні та вічні, як наш Прабатько!
Пам’ятаймо про це! Завжди! ;)

1 коментар:

  1. Як чудово звучить:не вдавайся до посередників,віднайди довкілля де ти і відчуєш силу Богів,силу і Голос самоі Природи,як все це звучить чисто ,вільно ! Дай ,Дажбоже ,нам сили дійти до тебе і стати тобою! Дякую за такі прості тонкощі слова.Творімо і надалі все прекрасне!Світодара!

    ВідповістиВидалити