Задаю собі такі запитання:
- Чи зникли землі Русі?
- Чи маю я право вважати що руси зникли безслідно або розчинилися в якому іншому народові?
Почну з останнього: якщо так - то цей "інший" мав би бути у рази більшим від нашого! Але такого на наших теренах не було. Я не говорю про невеличкі групки, які подалися свого часу на Московію.
Про землі говорити зайве.
- Що повинна людина зробити з СОБОЮ, щоб її рідний край - Русь - який нікуди не зникав, віддалився в її сприйнятті у далекі часи, щоб руси залишилися десь там, тисячиліття позаду, а не в сьогоднішніх помешканнях наших міст і сіл, на їхніх вулицях, у засобах пересування?! Скажіть - що?!
Ми спокійно подолали пороги тисячоліть і щороку давали потомство та передавали свою мову і звичаї дітям! Пора наводити порядок у ВЛАСНИХ головах! Бо, як казав мій батько, нікому не заборониш казати, що йому заманеться. А тим більше, думати бозна-що. Особливо, людям, для яких нормою стало красти та насміхатися з інших.
Тому НЕ ПОТРІБНО ЧЕКАТИ, що ВОНИ коли-небудь озвучать Правду. Правда існує завжди, але не кожному дано її бачити чи мати сміливість висловлювати. Чи, може, ви іншої думки? Чи, може, я і сьогодні спілкуюся з підданими московитського царя Петра Першого, для яких святотатством є таке невиконання його наказів?!
За уподібненням до того, як назва корінними мешканцями власної країни не завжди співзвучна з її ж назвою у чужинців (наприклад, Бгарату ми називаємо Індією, Магярошсаґ - Угорщиною, а московити - Вєнґрієй, Чункуа - Китаєм, а англійці Чайна тощо), так і Росія для мене відтепер в усіх моїх оприлюдненнях є Московією, а Україна - Руссю. Відповідно, населення Московії - московити, а ми - руси, бо розмовляємо РУСЬКОЮ мовою, якою вона стала на даний час і якою ви читаєте написане тут. Мова північного МОЛОДШОГО "брата" (який більшим виріс) - МОСКОВИТСЬКА.