вівторок, 11 січня 2011 р.

Місіонер і його супутник

Якось я зі своїм знайомим - керівником однієї з українських громад рідновірів - мандрував Медоборами. Люди привітно кидали погляди на наші вишиванки і радісно віталися: "Слава Ісусу Христу!"
Мій знайомий у відповідь брався навертати їх на Шлях Істини, а мені згадувався випадок зі "Стародавнього Патерика", коли монах-учитель зі своїм учнем прийшли до монастиря. Там їх впросили скуштувати трохи їжі на дорогу.
Коли вони вийшли, - через якийсь час, - учень знайшов воду на дорозі і хотів напитися. Учитель відмовив йому: "Зараз же піст!"
- Хіба ми, отче, не їли? - казав учень.
- Що ми їли там - це була справа любові, але ми повинні дотримуватися свого посту, сину мій! - відповів святий...
І далі в Медоборах світило сонце та цвіла весна.
- Слава Ісусу Христу! - усміхнено привіталася незнайома бабуся.
- Слава навіки Богу, - радісно звучало від мене у відповідь...

Немає коментарів:

Дописати коментар