Вторення одному з учителів: робота волхва

Я би виділив два види спільної роботи над собою в духовній царині. Перший - це читання Священних Писань, інший - у колі спільної німотної мовитви. Кількість учасників кола обмежена, не більше п'ятнадцяти, і в колі ми працюємо. Велике коло у Павутині призначене для іншої мети - щоб можна було дізнатися, чим ми там займаємося; але, незважаючи на це, я сподіваюся, що в ньому теж можна чогось навчитися. Проте заняття у Павутині - це не глибока німотність. Воно лише сіє насіння, а чи буде у кожного досвід пробудження від сну умовної дійсності чи, бодай, пробудження божественного у собі - це справа випадку.

Завжди трапляються люди, готові попрацювати зі мною, щоб показати, що таке волхвівство, і я хотів би прояснити свої погляди. Я відповідаю тільки за самого себе і ні за кого іншого. Я не відповідаю ні за кого з вас - ви самі відповідаєте за себе. На щастя чи на нещастя, у мене ще за часів навчання в медичному інституті з'явилося прізвисько, яке я не можу підтримувати. Це прізвисько - волхв. У Павутині люди теж стали до мене так письмово звертатися, і я завжди сприймав це як один з найбільших жартів Бога. Це насправді не важливо. У світі сприйняття один одного як двох окремих сутностей ні ви, ні я - не Боги́; я тут лише прискорювач. Я досить добре розумію прищеплену меншевартість і всяке таке і розрізняю, яку роль мені доводиться відігравати у житті різних людей: я стаю для них сповідником... або татком... або негідником... або мудрецем... Моє завдання - допомогти вам усвідомити себе Самого і РОЗЧАРУВАТИ вас, коли ви намагаєтеся обіпертися на ме́не та мої́ погляди. Це моє “волхвівство”, моя “волхвівська” роль.

Моя робота...

У чому суть моєї роботи?
Мій учитель і побратим - доброзичливий баламут - часто казав таке:

Уявіть, що ви впали і не можете підвестися самостійно. Я підставляю вам плече і у мить найбільшої опори на мене ...раптово його забираю. Ви з величезною силою гепаєтеся повторно, кривитеся від болю, але ще не вірите, що ваш друг навмисне міг таке вчинити з вами...

Коли біль трохи вщухає, я знову допомагаю вам підвестися, але і цього разу в найвідповідальнішу мить знову раптово забираю своє плече допомоги. Все повторюється, і недовіра ваша до мене зростає.

Коли й після третього разу повторилося те ж саме - ви з ненавистю до мене, у гніві, зриваєтеся на ноги! На ВЛАСНІ ноги!!!.. І... спантеличені... замість того, щоб потиснути мені горло, потискаєте руку!

Хай навіть такою ціною, мені потрібно розхитати, вибити з-під ваших ніг вашу опору на ті вчення, поглядів яких ви безтямно дотримуєтеся! Щоб ви змогли, нарешті, стати на власні ноги, відкинувши все, що не становить вашого правдивого "Я"...

Слава Велесу, що пробуває у кожному!

Питання Божих раба і внука

Не треба бути По-верхах-хапайком у сприйнятті стосунку людини з Богом. Усе залежить від характеру, стану душі побратима. Коли вона козацька, то ...козацька! Християнське "раб Божий" сприймається нею як той, хто цілковито виконує волю Божу, відмовившися від панування власної плоті над собою. За суттю рівне внукові Божому, в якому проявляється його Всюдисущий Дід, але сказане іншими словами...
Біда не в глибинному змісті: відомо багато християн, які мали більше тої вольної волі, ніж хтось із сучасних рідновірів! Біда у тому, що чужоземна форма освячує своє, для роду нашого - чуже, топчучи зневагою материнське!
І ще одне... Знищує Звичай не стільки чиєсь учення саме по собі, як його носії - служителі бізнес-структур! Будьте певні, і наші "посередники_між_Богом_і_людиною_за_вашу_плату", переведуть глибокий духовний зміст у забавну виставу!

Про Велеса

Велес поміж нас!

Є і буде!

З давніх-давен так повелося, що рід наш, який живе на багатій землі, щедрий на дарунки.

У Ведах розрізняють три їх види: темні, пристрастні й правдиві.

Темний дар - коли дарують недостойному, без поваги, у неналежних місці й часі.

Пристрастний - коли дарують неохоче або мають на меті яку віддяку.

Правдивий - подарований згідно зі Звичаєм: з повагою чи любов’ю, без очікування якої б то не було віддяки (на землі чи на небесах), у належних місці й часі, щось дороге серцю і яке приносить радість...

Буває, що дарують і мені... І коли подарунок правдивий - бачу в цій людині Велеса у Його людському втіленні. Тому дякую дарувальнику як самому Богу Багатства й Мудрості, який прийшов до мене в комусь із роду нашого, словами: "Слава Велесу!"

Пам’ятаймо, що той, хто дарує щиро, за Звичаєм - Учитель, побратим чи навіть злидар - у цю мить проявляє через себе свого великого Предка! Але найповнішим проявом Велеса є безіменне творення Добра, натяком на яке є звичаєве підкладання батьками подарунка дітям під подушку...

Про часові́ "розкопки"...

У відтворенні давніх знань мені менше доводиться відновлювати, опираючись на видобуті із землі предмети; більше психологічно, озираючись назад очима кожної доби... Я психолог!
Позначки Кола Часу Предків "зависли" у Природі. Мало що змінилося за ці тисячоліття! І не треба нічого шукати, мудрувати. Досить глянути на світ очима тих наших далеких батьків. Або власними, перемістивши себе - дитину Природи - в її лоно... Оце й усе! Вийти на тривалий час у степ, гори, поселитися у лісі без мобілки, годинників, інших знарядь "цивілізації" і почати жити просто, без усяких хитрувань.
Тоді легко узгоджуються і доповнюють одні одного сонячне і місячне Кола Часу: у Природи не буває неузгоджень!..
Я живу саме за таким, узгодженим, Колом Часу. Може колись і оприлюдню його, але потрібно ще "дозбирати" деякі крупинки, щедро розкидані нашою дбайливою Матір’ю...

Про Волхва

Ознакою Волхва є не ноги, які ходять по воді, а очі, які бачать душу...

Як "прогодувати" ...волхва?

Братам по роду...

Вчора надибав на фейсбуці, у відкритій групі "РідновіриУкраїни", розмову від 29.06.2012 року, започатковану запитанням Інґвара Ара: 

• "Жрець Рідної Віри. Яким він повинен бути? ..."

Хороше запитання! Воно викликало в обміні думок гілки нових, які стосуються життя волхва... Маю що додати й від себе.

…Верховний Волхв Руського Православного Кола - Світовит Пашник, наскільки я розумію написане ним»^1*, - 

, бідкається, що духовного провідника в умовах життя у сучасній Русі Боги не в достатній (для волхва) мірі забезпечують матеріальними статками...

Брате Світовите, у кожного своя міра і свої можливості! :) Ви говорите - однозначно! - не про міру і не про можливості волхва з кола відів, а про міру та можливості переодягнутого, з інших кіл. Люди добрі, будьте певні, коли ваш "волхв" прийшов з торгівлі, у нього в голові і далі торгівля ...на цей раз духовними цінностями. Коли він з наймитів - навчить і вас світогляду наймита, прислужника. Коли з дужів - кидатиме вас грудьми на гармати... Таким, з переодягнутих, дійсно, гору книг треба ще перелопатити, щоб хоч якось своєю "обізнаністю" вводити в оману громаду й ...себе заодно. А на це й справді потрібні гроші! І неабиякі! І на одяг! І на все інше - зовнішнє... Таким, часто, все життя вчитись, вчитись - і не вивчитись! Нічим ти їх не зміниш у цьому їх втіленні! Та й чи потрібно? Вони можуть багато чого вивчити розумом, але не пробудять духу волхва, який схований від них світоглядом їхнього кола...
Волхв же має зовсім інші цінності! Як і можливості. Кожен народжений Волхвом, але рідко кому вдається ним стати, народитися вдруге (духовно) у цьому втіленні! З любові до Волхва Боги дають йому можливість навіть фізично жити гідно у будь-якому середовищі. Повірте! Маю приклад свого Учителя!»^2*, - 

Вони дають Волхвам непосередній розум і глибоке відання! І -

 щонайбільше - серце Волхва!
Якось у розмові мій учитель м’яко підправив когось, хто сказав, що люди пови́нні волхва забезпечувати необхідним: "Не повинні!" Я би, знаючи декого з правдивих Волхвів, доповнив, що НЕ можуть НЕ забезпечувати з власного сприйняття його! Це зовсім різні речі!!! Поважаймо їхню свободу і волю! Справжній Волхв (часто, як мала дитина) настільки близький, любий, рідний кожному, що його неможливо не любити, не дбати про нього! Він - як матері її малеча, як старенькі батьки своїм дітям! З ним ділишся останнім, що маєш, не тому, що так треба, а тому, що не можеш інакше!!! Це ПОТРЕБА власного серця, а не повеління розуму! Можливо саме це мав на увазі Сергій Назаревич у своїй вам відповіді.»^3*, - 

Але і таке зайве для Волхва. Бо життя у фізичному тілі, та піклування про нього - одна з найбільших оман, що існують! Такий його світогляд... У нього зовсім інші цінності! У нього немає власності! Як у матеріальному, так і в духовному її розумінні! Чудовим прикладом є образ священика в романі Віктора Гюго “Знедолені” (“Les Misérables"), де (якщо власними словами) цілодобово двері лікаря мають бути відімкненими, а двері священика – відчиненими навстіж! Для всіх! І для злодіїв теж!
Ще одне, в аріїв волхвами ставали лише на четвертому колі життя, після завершення кола учнівства, сім’янина, лісовика… Одиниці могли відразу… Прошу не плутати волхва з жерцем! Дяка Богам, що є такі «решета» для збереження Правди Роду від далеких від неї заробітчан!.. 

Листування із Зірвибурею. Про ставлення до ворожого

Зірвибуря:

Я думаю, що тобі має бути неприємна правда, про яку я пишу, і ти образився? Волхви не повинні ображатися... волхви не повинні кудись поспішати. А те, що я тобі написав - чиста правда, яку познав я в спілкуванні з тисячами людей на агітточці за чотири останніх роки... в реальних сварках очі в очі та дружніх розмовах з шукачами істини, у справжньому житті.

Чи доводилося тобі розмовляти в реалі про ВІРУ з людьми, в яких мізки загаджені чи христосівцями, чи сатаністами, чи крішнаїтами, чи ще якимись покидьками? 

Чи зміг би лякати п'яних вуличних гопників одним поглядом?

І чи знайшовся би на тебе реальний піп, який би лякав тобою своїх прихожан та об'являв тебе чаклуном?

На мене знайшовся ще два роки тому, а потім ще один... То є мені про що згадати - і про добре, і про зле...

Та чи почую я колись про справжні справи "Мандрівного Волхва"?

Мандрівний Волхв: