Я би виділив
два види спільної роботи над собою в духовній
царині. Перший - це читання Священних
Писань, інший - у колі спільної німотної мовитви.
Кількість учасників кола обмежена, не
більше п'ятнадцяти, і в колі ми працюємо.
Велике коло у Павутині призначене для
іншої мети - щоб можна було дізнатися, чим ми там
займаємося; але, незважаючи на це, я
сподіваюся, що в ньому теж можна чогось
навчитися. Проте заняття у Павутині -
це не глибока німотність. Воно лише сіє
насіння, а чи буде у кожного досвід пробудження
від сну умовної дійсності чи, бодай,
пробудження божественного у собі - це
справа випадку.
Завжди
трапляються люди, готові попрацювати
зі мною, щоб показати, що таке волхвівство,
і я хотів би прояснити свої
погляди. Я відповідаю
тільки за самого себе і ні за кого іншого.
Я не відповідаю ні за кого з вас - ви самі
відповідаєте за себе. На щастя чи на
нещастя, у мене ще за часів навчання в
медичному
інституті з'явилося прізвисько,
яке я не можу
підтримувати. Це
прізвисько - волхв.
У Павутині люди теж стали до мене
так письмово звертатися, і я завжди сприймав це як один з найбільших жартів Бога. Це насправді не важливо.
У світі сприйняття один одного як двох окремих сутностей ні ви, ні я - не Боги́; я тут лише прискорювач. Я досить добре
розумію прищеплену меншевартість
і всяке таке і розрізняю, яку роль мені
доводиться відігравати у житті різних
людей: я стаю для них сповідником... або
татком... або негідником... або мудрецем...
Моє завдання - допомогти вам
усвідомити себе Самого і РОЗЧАРУВАТИ
вас, коли ви намагаєтеся обіпертися на
ме́не та мої́ погляди. Це моє “волхвівство”,
моя “волхвівська” роль.
