Про Мандрівного Волхва або ...У КОЖНОМУ дрімає ВОЛХВ!

З розмови з дівчиною у скайпі:
- Доброго дня, Волхве! Я бачила ваш фільм і хотіла би зустрітися з людиною, яка творить такі речі. Де ви живете?
- Я мандрівний. Живу в Дорозі. У степу, лісі, горах...
- А де ваш будинок?
- Мій дім за моїми плечима. Ношу з собою. Простелю степ, кулак під голову, небом укрився - і що тої ночі? В негоду можна й у наметі. Щоб не відвикати! :)
- Я не про дім, а про будинок.
- Будинку в мене, як такого, немає.
- А чому?
- Щоб носити й передавати Вчення він не потрібен.
- А де ви творите?
- На ноутбуці.
- А чи можна з вами побачитися?
- Звичайно.
- То що, примандруєте до мене?

Мандрівний Волхв

Мандрівний Волхв - один із тих, хто пам'ятає себе на Прадавньому Дереві роду нашого. Він мандрує у часі і крізь товщу тисячоліть прийшов і в наші дні.
Коли кожен з нас, оріїв, прислухається щиро до свого серця - то відчує, що теж десь (у значній мірі) є тим же Мандрівним Волхвом...

Зі слів мого вчителя (світлина справа).

➪ (перехід до заголовків)

Власні видива

"Світанок Сварога" завершено і завантажено на сайт у День соборності українських земель.

Але поки ще їх збереш докупи, хотілося би зібрати наш рід! Без останнього не зробити першого!
Не варто лише цю справу затягувати надовго! ;)
То ж прославимо наших Богів своїми вчинками!

➪ (перехід до заголовків)

Місіонер і його супутник

Якось я зі своїм знайомим - керівником однієї з українських громад рідновірів - мандрував Медоборами. Люди привітно кидали погляди на наші вишиванки і радісно віталися: "Слава Ісусу Христу!"
Мій знайомий у відповідь брався навертати їх на Шлях Істини, а мені згадувався випадок зі "Стародавнього Патерика", коли монах-учитель зі своїм учнем прийшли до монастиря. Там їх впросили скуштувати трохи їжі на дорогу.

Тим, хто прагне відродити наші прадавні віру та культуру

Читать на москвинском 

Дорогі побратими!

Маю таку "ваду": уникаю спілкування мовою, яка винищувала нашу прадавню слов’янську віру та культуру і яка під це ж була й створена. Маю на увазі мову Кирила і Мифодія (вона ж - церковнослов’янська, вона ж - російська, москвинська чи, правильніше, християно-слов’янська).

Тому носії цієї мови самою своєю мовою свідчать про свою далекість від ідеалів, які вони проголошують (відродження нашої прадавньої слов’янської віри та культури). Це у кращому випадку.