Звичаєвий орійський Великдень

Великдень – Великий день! День появи Матері, Тієї, без Якої неможливе саме Життя!

Для кожної жінки – велике щастя стати матір’ю! І перша радісна звістка – коли вона дізнається, що вагітна! Ще не родила, але появилося Нове Життя, Новий Світ в її утробі!

Так і Природа! Свій Великий День – позначає цвітінням! Неймовірне явище! Диво краси!!! Земля каже людям, що Вона – Мати!

Наше Святе Письмо: 1. Вступ

Кожен з нас взаємодіє з довкіллям через знаряддя своїх відчуттів та дій.

На вибудову нашого внутрішнього світу найбільше вказують наші слова, мова рухів та поведінка. Це поверхня. Часто оманлива не лише через свідомі наші лжедії, але й через нашу неспроможність "зчитати" те, що лежить поза усвідомленням і поставало та передавалося від тисяч і тисяч поколінь наших предків... Богів... чортів й усього, з чим вони мали справу. Не оминаючи нічогісінько! Ось це – і є те Правдиве Святе Письмо Роду! Ніким не викрадене і незнищенне!

Читаймо його!

Як? Далі -  про щоденну роботу волхва: способи проникнення за "завісу"...

"Очі" Богів: 1. Вступне

У будь-чому видимому можна впізнати Бога. Справа за тим, хто дивиться! І куди дивиться...
На мене Всюдисуще часто дивиться очима моїх батька, матері, дружини чи вчителя.
Часом виникає запитання: “Невже Всюдисуще й Усесильне може так обмежити Свою Силу добре знаною з досвіду немічністю людського тіла?!”
А може!!! На те Воно й Усесильне!
Чи не найчастіше Всевишнє постає перед людьми в тих поставах, яких від Нього і не чекали! Ніби жартуючи! Або кепкуючи над обмеженнями того, хто стає на Шлях.
Чи не на найбільшого з відомих духовних учителів людства Воно “нападало” зграєю собак. І вони гарчали й кидалися на нього доти, аж поки він не впізнав у них Безмежне...
Його ж, іншим разом, повчав “нікчемний безхатько”, гнаний усіма геть...
Про деякі зі способів звичаєвого Поєднання, які на днях проводив мій учитель, я згадаю в іншому дописі.

Великдень. Чи можна відповісти на запитання: “Коли його святкували наші предки?”

Можна! Й однозначно! 

Ключі до відповіді: 

1. У назві свята.

2. У його святкуваннях.

Тиждень

Що породило теперішній тиждень?
Мабуть ніхто не зможе заперечити, що тиждень – це проміжок часу між фазами Місяця, які легко розпізнати на нічному небі.
Перенесімося у дуже далеку давнину. В ту, коли люди жили ще “під небом”, і коли ще не було часу на записи на папері чи які інші позначки. Як тоді визначали день тижня? І хто саме визначав? Чи не Сонце, Місяць і Земля-Мати своєю взаємодією у просторі?
А потім пішли віддалення від Богів і, зокрема, від Боги-Природи... я би сказав, ненавмисна(?) прихована зневага до Неї, яка проявлялася не лише у ставленні до днів тижня. Оправданням, як причиною для цього, стала зручність підрахунку, яка призвела до того, що днем повневої чи молодикової неділі може бути взагалі будь-який день фаз місяця!..
А Мати Тижня і далі невтомно продовжує народжувати своїх синів. Тільки ніхто з нас, із-за кам’яних мурів своїх помешкань, уже більше навіть і не кидає погляду в Її бік!..
Слабкість описаного підходу:
- Тижні мають різну кількість діб (якщо проміжок між фазами місяця ділити за цілими добами).
- Порушується біоритм праці й відпочинку.
Сила описаного підходу:
- Тісніший зв’язок з Природою.
- Перебування у ритмічній взаємодії з впливами Місяця.
- Відтворення давнішого звичаю.
- Легкість визначення дня тижня на безлюдді (через погляд на нічне небо).
Моє:
Маю потребу в найтіснішому поєднанні (ведичне: येग йоґа = зв’язок) з Природою. З особливою чіткістю це усвідомлюю після виходу із розчинень у Єдності (ведичне: संयम сам’яма = розчинення у Єдності).
А ще... Згадував про Матір-Природу... Скажу словами Івана Франка, які він писав щодо Русі: “Мене ж болить Її відвічнеє страждання”... Чомусь згадуються і слова Тараса Шевченка щодо нашої німотної, сповненої безмежної любові до дітей своїх, Матері... Багато чого...
І це теж:

“Бо хто матір забуває,
Того Бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.
Чужі люди проганяють,
І немає злому
На всій землі безконечній
Веселого дому”...

Впевнений, що залишуся в меншості. Людство давно вже почало свій відхід від природного...

Орій: 2. Всюдисуще і стосунки з Ним.

Орій приходить у цей світ для того, щоб бути щасливим у цій своїй поставі!
Він – господар даної йому Богами землі, яка перейшла у спадок від його Предків.
Орій приходить у цей світ з Богами! Він перебуває у постійному Єднанні з Ними.
Орій має за Богів Землю та Сонце. Але Вони – більші, ніж окремі Земля та Сонце.
Орій бачить Богів у своїх батьках та у своєму роді. Але Вони – більші, ніж щойно згадане.
Бо́га в орія – його дружина та солодкий стогін Її знемоги. Але Та, Яка Вічна, Всепроникна й Усюдисуща, знову ж, не лише в Коханій та Її звабах.
Всюдисуще проявляє Себе і в запеклому бою з ворогами, і в п’янких запахах свіжозораної землі, її трав, квітів, у дзюрчанні струмків та щебеті птахів. На те Воно й Усюдисуще, щоб дивитися Своїми Очима з усього, на що впаде погляд орія чи чого торкнеться його рука або думка. Всюдисуще у його серці!
Орій прийшов у цей світ не для того, щоб, відчувати себе відділеним від Богів і роками нерухомо стояти на одній нозі із закинутою другою за шию у намаганні таким подвижництвом умилостивити Те-Що-Перебуває-В-Ньому-Й-Довкола-Нього! Орій насолоджується Життям, упивається Всюдисущим!
Але, як казав мій дід, у Дня свої правила, а в Ночі свої.

Багато з "ні про що"

- Слава Роду, то ви з А.(назва міста)?

- Шана навіки! Так.

- В А. не густо з язичниками, правда ж?
- З тими, що на виду - не густо. Їх, можна сказати, не знаю жодного.

- А ви до кого себе відносите?
- Я тим не переймаюся Ні до кого

- Тобто ви не язичник?
- А що то таке?

- Нащадок славетних Русів-язичників. Продовжувач автохтонних традицій і звичаїв Київської Русі.
- Нащадок по чому?
Продовжувач у чому?
Щоб відповісти на ваше запитання мені потрібне ВАШЕ його розуміння

- Мені цікаво чому ви прикидаєтесь ніби мене не розумієте, це не дуже чемно.
- Нема коли прикидатися. Більшість НЕПОРОЗУМІНЬ між людьми виникає саме на тому ґрунті, що вони надають різні значення словам, які для них видаються цілком зрозумілими...
Зрештою, я вам відразу відповів хто я, але ж ви таки не зрозуміли  У підтвердження щойно мною написаного  З цього видно, що у нас різні мірки
Тобто, щоб справді вам відповісти - необхідно знати ваше бачення Ваші мірки

Про державний Новий рік в Україні

Вітаю всіх, хто святкує 2017-у річницю з часу здійснення Ісусу Христу ОБРЯДУ ОБРІЗАННЯ й ІМ’ЯНАРЕЧЕННЯ та набуття Ним стану повноцінного жида у Своїй людській природі.

"Як спов­нились вісім днів, коли мали обрізати хлоп’ятко, назвали Його Ісус - ім’я, що надав був ангел, перше, ніж Він почався у лоні" (Лк. 2, 21).

Я поважаю жидів: у пошані знімаю свою шапку перед Віктором Франклем, Альбетром Ейштейном, перед їхніми цілителями, які рятують наших дітей і поранених. Але найбільша моя повага до них за їхню дружність і пошану до рідних їм звичаїв, які цей маленький народ зміг зберегти й передавати у кожні наступні покоління у складних умовах вигнань і розпорошенесті по всьому світу! Проте... при всьому цьому... до чого тут свято приєднання до роду ЇХНЬОГО ще однієї - хай надзвичайно великої - Особистості для того, що важливе у роду МОЄМУ?!!..
Але яке вітання без побажань?
Тож нехай кожен з нас зможе віднаходити у собі й у друзях сили, щоб змінювати життя народу на омріяне!
І, крокуючи чужими дорогами, не забуваймо про ті не дуже-то й помітні стежки, які ведуть до Дому Рідного...