середа, 22 травня 2013 р.

Куст - Бог Роду

На Зелені Свята1* водять Куста (Куща)
Обряд зберігся бодай в одному селі - Сварицевичах, а от зміст...
Наші предки обожнювали Природу.
Для них, особливо для волинян, ліс був джерелом добробуту. Він – батько й мати, які годують. Він - оселя, яка захищає. Він – з Прачасів, Вічний. Він – Бог! І цей Бог, Предки Предків, цей Праліс, приходить до людини Зеленим Святом. Приходить Усім, згаданим щойно, зібраним у Кусті, Бозі Роду!
Куст тісно пов’язаний з голосіннями на могилах "Дідів" (так у нас називають родичів, які відійшли, незалежно від їх віку й статі). Ще й дотепер на Волині вважається, що на час Зелених Свят Бог відпускає наших Дідів у цей світ, і вони оселяються у деревах, гілля яких ми приносимо до оселі. Так вони повертаються до рідного дому…
Тож не лише заклечана до невпізнання чарівна дівчина завітає до мене в Кусті. То всі, хто між Богами і мною, разом з нею повертаються на подвір’я свого наступника...
Свідченням того, що Куст - Бог Роду, є збережена вимога до
обрядового Куста бути рясним (аж закривати обличчя),
адже кожен листочок - позначення Дідів, які заповнюють
проміжок між Богами та їх нащадками - нами...
Повністю прикрите листям і квітами вінка обличчя дає можливість "розпізнати" у ній своїх прадавніх Матерів – теж молодих, гарних дівчат, які потім дали перепустку до Життя саме мені! Чекання Куста – це чекання уособленого Бога Роду 
2*, нащадком якого я є, це чекання побачення зі своїми Попередниками!
Чи можливо уявити байдужість, коли мої далекі Прадідусі й Прабабусі завітали до осель моїх братів і сестер, а мене оминули?! Чи можливо зберігати спокій, коли Сварог (для християнина, скажімо, Ісус Христос) в образі Куста завітав до сусідів, а про мене "забув"?!!.. Те святково-радісне (незбагненне розумом) очікування Куста збереглося у серцях волинян, які донесли до наших часів цей звичай спілкування з Богом Роду, з рідними...

В обряді кожнен листочок позначає бодай одного з Дідів, тому найбільше значення мають такі, здавалося б, "дрібнички":
  • сила-силенна листя рясного обрядового Куста сам’ямно поєднує з Богом-Предком, між Яким і нами ця сила-силенна Дідів...;
  • залишена господарям гілочка з Куста - сам’ямно повертає передусім до тих Дідів, про яких ще збереглася пам’ять; а через них (теж у сам’ямі) - і далі, геть до Першоджерел, до Богів...;
  • чим більше Кустів відвідало подвір’я - тим краще: ну звичайно - чим більша кількість Дідів повернулася до свого нащадка...
Окремо щодо розуміння "дому", до якого йде Куст. Воно досить широке: від земель рідного краю – до глибин власного серця.3* Куст приходить навіть до бездомного чи до в’язня, у «помешкання» якого нікого не впускають. Мій дім – це певний стан душі. Коли маю Відкриту Душу – то Бог Роду (вся Родина) обов’яково завітають і до мого "дому" на Зелені Свята у Кусті!..
Розуміння того, Хто перед нами, вирішує питання обдаровування Куста. До наших днів дійшов звичай зустрічати Його хлібом-сіллю, узваром4* на вишитому рушникові. Це пригощання Дерева-Предка, який прийшов до свого колишнього дому, водночас є жертвою Кусту - Богу Роду... 
«Щоб вам коні водились і овечки плодились – будьте з Кустом здорові!»
«Водимо Куста, щоб другого року діждати і поспівати…»
З Кустом вас! З приходом Бога на Його земне  чи не найбільше  Свято!

__________________
1* Свята приходять до нас у першу неділю (день молодика, повні чи чвертей небесного місяця) після того, як листя дуба (зимового) щойно сягнуло своїх звичайних розмірів, а трави налилися соками для  вгпершої косовиці... 
2* Можливо саме про цей прояв Бога велося у "Софіївському (першому) літописі" 1145 року: "…не сподобляйся ні кусту, ні ідолам їх"?..
3* Пам’ятаєте подібне, збережене у християнському "Першому Посланні до Коринтян" (3.16-17):
16. Хиба не знаєте, що ви́ храм Божий, і Дух Божий живе в ва́с?
17. Коли хто зруйнує Божий храм, зруйнує його Бог: бо храм Божий сьвят, котрий єсте ви.
4* Узвар, як і кутя, - дві страви, які мають обрядове значення поєднання поколінь.

Повернення Богів у сучасне життя

Зараз ми відділені й менше залежні від природи. За вікнами сучасних осель ми можемо не помічати зливи, блискавок, грому, буревіїв. Лише надзвичайно сильним з них деколи вдається відірвати нас від «бетонних» буднів і привернути увагу до себе…
Життя ж у лісі пов’язане з  обожненням Природи. Воно легко повертає нам забутих більшістю Богів у наше сьогодення.
День Стрибога. Його відзначаю у кожен день сильного вітру. Навіть по декілька разів на день – хоч-не-хоч – доводиться мовитовно спілкуватися зі своїм Дідом у цьому Його прояві!
День Перуна. Цей Бог особливий. Його неможливо оминути! Особливо тоді, коли Він жбурляє свої бликавки наліво й направо! Кожен, хто в лісі, озветься мовитвами до цього небесного Дужа! Навіть Дуби – і ті мовитовно зводять свої руки до неба!
Але найчастіше звучать мовитви у найспекотніші дні, які супроводяться літніми грозами. У наших краях це липневі дні.
Те ж саме й щодо «Днів» інших Богів. Природа все пам’ятає!.. ;)